Архикатедра́льний собо́р Свято́го Ю́ра у Львові — греко-католицький собор Галицької митрополії, до 1817 при монастирі Чину св. Василія Великого, бароково-рококовий монументальний архітектурний ансамбль з виразними національними рисами (1744—1762). Вважається головною святинею українських греко-католиків.

Розташований на Святоюріївській горі, за адресою: площа святого Юра № 5. Висота над рівнем моря — 321 метр.

З 1998 року Собор разом із Ансамблем історичного центру Львова належить до Світової спадщини ЮНЕСКО. Власне собор є частиною комплексу: бароковий собору (1745—1770) з дзвіницею (дзвін з 1341), рококової з класицистичними портиками митрополичої палати (1761—1762), будинків капітули, тераси з двораменними сходами, ажурної огорожі довкола соборового подвір'я з двома брамами в подвір'ї (1771) та мурів, що обводять капітульні будинки і владичий сад (1772).

Багатовікову архітектурну історію Святоюрського монастиря умовно можна поділити на два великі періоди відповідно до історії його головної споруди. Перший період, що тривав майже півтисячоліття — від початків чернечої оселі приблизно до середини XVIII ст., — завершився руйнацією старого храму. Другий період розпочався з будівництва нового собору, яке згодом стало новою точкою відліку в цілеспрямованому формуванні майбутнього ансамблю. Завершився він у XIX ст., коли з'явилася остання з існуючих нині будівель.

Будівництво греко-католицької катедри розпочалося у 1744 за проектом Б. Меретина, який до кінця життя, до 1759 року, працював над вдосконаленням архітектурних особливостей храму. Після смерті Б. Меретина продовжив будівництво Клеменс-Ксаверій Фесінґер. Роботи тривали аж до 1764. Оздоблювальні роботи завершилися аж у 1770 або 1772 роках.

Просторова композиція собору виражена хрещатим об'ємом, утвореним високою навою і трансептом, але в плані, завдяки кутовим приміщенням, сприймається як тринавовий храм з видовженим бабинцем і вівтарем, що мають однаков з середньою навою ширину. Чотири опорних стовпи несуть систему склепінь з головною банею і меншими банями над пониженими приміщеннями в зовнішніх кутах простірного хреста. Баня на масивному чотириграннику служить організуючим елементом, якому підпорядковуються інші архітектурні об'єми споруди. На оригінальному проекті Б. Меретина (зберігається у львівському Національному музеї), де зображено поздовжній розріз храму, куполом завершується не тільки центральний об'єм, а й вівтар і притвір. Таке композиційне вирішення зближувало пам'ятку з традиційними трибанними українськими церквами. Проте архітектор замінив бічні бані хрестовими склепіннями.

Храм стоїть на терасі, до якої ведуть двомаршеві сходи, прикрашені балюстрадою і скульптурами геніїв роботи С. Стажевського. Фасад храму акцентований монументальним порталом з постаттями отців східної церкви Афанасія і Льва роботи скульптора Й.-Г. Пінзеля.

Скульптурна група «Юрій-Змієборець», що увінчує аттик — також роботи Пінзеля. Над внутрішнім оздобленням храму працювали у 1768—1770-их роках скульптори С. Фесінґер, М. Філевич, живописці Л. Долинський, Ю. Радивилівський, Ф. Смуглевич.

Собор Св. Юра закладений на грецькому рівнораменному хресті з чотирма каплицями між раменами хреста й мініатюрними банями під покрівлею, у центрі з великою банею на широкому барабані, що спирається на попружні арки. Угорі споруда охоплена карнизом. Численні пілястри, парні (на барабані) і подвоєні на стінах собору, увінчані кам'яними рококовими ліхтарями, надають будові стрункости. На вході до катедри побудовані паристі сходи з рококовою ажурною балюстрадою, оздобленою вазами та путами. На фасаді обабіч головного входу статуї митрополитів Атанасія і Лева, над входом балкон, високе вікно, причілок з гербовим щитиком Шептицьких й аттікою, завершеною кінною статуєю св. Юрія-Змієборця роботи сілезького скульптора Йогана Пінзеля. Подвір'я перед катедрою замикають дві рококові брами, прикрашені алегоричними постатями, що символізують Віру й Надію та Церкву Риму і Церкву Греції.

Інтер'єр собору розписував С. Фабянський (1876), Ю. Радивилівський виконав велику композицію «Архиєрей» і «Появу апостолам», М. Смуглевич — завівтарну композицію «Проповідь Христа» і «Христос-Пантократор» у бані, Л.Долинський — намісні ікони, овальні ікони пророків і 16 сцен празничків. Скульптурні обрамування двох вхідних воріт і оздоблення входів та численні ліхтарі належать М.Філевичу. М.Осінчук 1942 виконав заг. консервацію і розмалювання стін та відчищення образів. При будові комплексу працювали різні мистці в різних стилях: барокко, рококо, класицизм, проте вони зуміли досягти органічної синтези бароккової архітектури і скульптури, деталів химерної рококової орнаментики карнизів, балюстрад, аттік, капітелів, скульптур, ваз, сходів, портиків, підпорядковуючи всі складові елементи цілості на подобу образотворчої культури тогочасної Европи.

Після ув'язнення Української Греко-Католицької ієрархії з Митрополитом Йосифом Сліпим на чолі і незаконного «Собору Греко-Католицької Церкви 8—10 березня 1946 р.» собор передано православній архієпархії в юрисдикції московського патріархату.

В серпні 1990 Собор Св. Юра був повернутий щойно легалізованій УГКЦ.